Вторник, 25.07.2017, 18:38
| RSS
Меню сайта
Разделы новостей
Аналитика [166]
Интервью [554]
Культура [1586]
Спорт [2559]
Общество [763]
Новости [30596]
Обзор СМИ [36361]
Политобозрение [480]
Экономика [4719]
Наука [1795]
Библиотека [414]
Сотрудничество [3]
Видео Новости
Погода, Новости, загрузка...
Главная » 2008 » Апрель » 16 » Геноцид вірмен в Османськiй iмперiї та одеська громадськість
Геноцид вірмен в Османськiй iмперiї та одеська громадськість
14:43

Геноцид вірмен в Османськiй iмперiї та одеська громадськість

Геноцид вірменського народу, запланований з метою його знищення і здійснений у 1915-1917рр. в Османській імперії молодотурецьким урядом, згідно з міжнародним правом, є злочином проти людства. Нагадаємо, що підкомісія ООН з прав людини 1987 р. визнала геноцид вірмен у 1915р. в Османській імперії, в тому ж році Європарламент прийняв рішення щодо кваліфікації подій 1915-1917рр. як геноциду вірменського народу. В світі офіційно визнали геноцид Уругвай, Аргентина, Венесуела, Канада, Росія, Франція, Італія, Швейцарія, Швеція, Греція, Словаччина, Нідерланди, Бельгія, Ватикан, Ліван, Кіпр, Польща, Литва, Чiлi, а також 37 штатів США та парламент Уельсу. Проблема навмисних дій османської влади з метою знищення вірмен не втратила своєї актуальності з часу переслідування й різанини, з 1915р. Сьогодні, на 93 річницю першого масового злочину проти людства ХХ ст., це питання є досить важливим на міжнародному рівні. Геноцид вірменів в Україні – частині міжнародного суспільства, одній з країн-засновниць ООН – має вигляд беззаперечно актуального питання. Для численної вірменській діаспори, що проживає в Україні, багатовікові культурно-історичні зв'язки, які сходять до епохи Київської Русі, тематика геноциду та питання його визнання залишаються проблемами виняткового значення, хвилюючи нащадків багатьох вірменів, які знайшли порятунок в Україні. Під час розгляду навмисного знищення вірменського народу у контексті регіональної історії виявлені раніше не вивчені матеріали та докази, які безпосередньо підтверджують турецький злочин. Суспільний резонанс, викликаний геноцидом, а також допомога, надана місцевим населенням постраждалим, на жаль, залишаються вкритими історіографічним мороком. Вони підтверджують зв’язок України з подіями 1915-1917рр. і повинні бути повідомлені українському суспільству. Прискіплива увага до проблеми вірменського геноциду показова у зв'язку із прийняттям на сесії Верховної Ради АР Крим 19 травня 2005р. рішення проголосити 24 квітня Днем пам'яті жертв геноциду вірменів у Туреччині на початку минулого століття. Дане рішення, відповідно до міжнародної практики, фактично є офіційним визнанням геноциду.

Питанню масового знищення вірменів (геноциду) у світовій історіографії присвячено безліч статей і фундаментальних праць. Однак відсутні спеціальні праці, присвячені регіональному вивченню проблематики геноциду. Тим часом, розгляд реакції громадськості на масові вбивства вірменів в Одесі – найбільшому торгово-економічному й культурному центрі Європи того часу – дає можливість схарактеризувати історичні реалії геноциду, а також увести до наукового обігу нові докази злочину проти людства.

Поява вірменів в Одесі засвідчена ще в період зародження цього міста. Утворення й становлення вірменської громади належить до 1802-1817рр., з достовірних джерел нам відомо про висловлене в 1823р. бажання вірменів спорудити власну церкву. Таким чином, з моменту заснування міста вірмени стали маленькою частиною багатонаціонального одеської громади, яка зробила свій внесок у розвиток і процвітання Одеси. Наприкінці 1844р. вірмени завершили будівництво церкви, за яке багато років вели боротьбу з владою, через рік при церкві було відкрите вірменське церковнопарафіяльне училище. В 1893-95рр. було засноване «Церковне піклування про бідних вірменів», а в 1914р. вірменська громада заснувала «Жіночу благодійну спілку допомоги вірменкам, які навчаються у середніх і вищих навчальних закладах міста». Одеські вірмени були зайняті в усіх сферах життя міста, були ремісниками й портовими робітниками, купцями, негоціантами й фабрикантами, чиновниками й громадськими діячами, а також діячами науки й культури. Разом з тим, вірменська громада в місті була нечисленна, порівняно з іншими етнічними представниками: так, у 1840р. в Одесі проживали приблизно 400 осіб, у 1854р. – 831, у 1859р. – 1399, у 1873р. – 888, а в 1914р. чисельність лише вірменів-турецькопідданих досягла 1000 осіб. Різке збільшення вірменського населення було викликане потоком біженців з меж Західної Вірменії, яка перебувала у складі Османської імперії, де урядом були організовані у 1894-1896рр., 1904р. і 1909р. вірменські погроми. Східна Вірменія входила до складу Російської імперії, де життя вірмен було порівняно стабільним і не зумовленим національним гнітом та правовими заборонами. З початку 60-х років ХІХ ст. становище вірмен стало загрозливим. Відбувалися переслідування за релігійною та національною ознаками. Взагалі, в Османській державі християни перебували у нерівному правовому становищі порівняно з магометанами. Однак відзначимо, що вірмени на відміну від греків і слов’ян були лояльним народом, не маючи сепаратистських ідей стосовно земель імперії. Але бездіяльність влади та її особистий дозвіл на грабування вірменських селян курдськими бандами розбійників, а також захоплення курдськими беками вірменських приватних земель, з подальшою експлуатацією останніх та підвищенням державних податків, закономірно збурила хвилю невдоволення серед вірмен. Вірменські вимоги полягали у наданні людських умов життя, тому що запроваджена державна політика ставила питання існування вірмен взагалі.

Проблема Західної Вірменії, що перетворилася на міжнародне дипломатичне питання з 1878 р., і яка полягала у наданні вірменам правових і соціальних прав, однакових з мусульманським населенням Османської імперії, а також у гарантіях безпеки життя вірменів, були сформовані в Берлінському трактаті (1878). Османський уряд протягом десятиліть ухилявся від реформи і затягував її. Це питання перетворилося для великих держав Європи на механізм дипломатичного тиску на Константинополь. Напередодні Першої світової війни в 1914р. під тиском Росії молодотурецький уряд погодився здійснити реформи в Західної Вірменії. Акт про реформи у вірменських вілаєтах був підписаний 26 січня 1914р. Відповідно до цього акту турецька частина Вірменії поділялася на 2 сектори: Ерзрум-Трапезунд-Сивас і Ван-Бітліс-Харпут-Діарбекир на чолі з європейськими інспекторами (губернаторами) голландцем Вестененом і норвежцем Гофом, рекомендованими європейськими державами. Реформи встановлювали принцип рівності між вірменами та магометанами при формуванні жандармерії, судочинства, адміністративних посад та при виборах до генеральної ради двох секторів, який давав можливість уникнути постійного державного утиску корінного вірменського населення. Однак за три місяця до початку Світової війни молодотурки, відсторонивши інспекторів від обов’язків, фактично згорнули реформи. З цього приводу в своїх спогадах Д.С.Сазонов, міністр закордонних справ Росії, який мав у травні зустріч з Талаатом (Талаат, Енвер і Джемаль – молодотурецький тріумвірат, що правив в Османській імперії), згадував: «Я не можу розраховувати ні на яке сприяння молодотурків, які відчувають до своїх вірменських співвітчизників глибоку ненависть і невикорінну підозру. Єдине, чого мені хотілось у моїх бесідах з Талаатом, було запевнити його, що ми ставимося надзвичайно серйозно до вірменського питання і будемо послідовно стежити за втіленням у життя реформи, гарантуючи турецьким вірменам людське існування».

Початок 1 серпня 1914 р. Першої світової війни взагалі поховав вірменські реформи, тому що Османська імперія мала домовленість з Німеччиною про вступ у війну на боці Троїстого союзу. Згідно з дипломатичною угодою, Німеччина мала підтримати територіальні претензії Туреччини у Закавказзі та на Балканах. Таким чином, вступ Туреччини у війну проти Росії мав далекоглядні плани, які дали можливість згорнути на час вірменського питання, однак вірмени залишалися в Османській імперії у незмінному становищі. Саме в період Світової війни вірменське питання знаходить своє кульмінаційне рішення, ані за європейськими, ані за російським зразками, а відповідно до турецького варіанту, який полягав у тому, щоб знищити вірменське населення, залишивши Вірменію без вірменів. Дані судження підтверджуються подальшими подіями в Османській імперії стосовно вірменів і зникненням із Західної Вірменії самих вірменів.

Напад турецького флоту 16 жовтня 1914р. на Одесу, Севастополь та інші чорноморські міста визначив вступ Туреччини у війну та подальше відкриття з боку Росії Кавказького фронту. За таких умов вірменський народ виявився втягнутим у війну проти своєї волі, оскільки зона бойових дій проходила у Вірменії, а вірмени виявилися на різних фронтах. Війну вірмени зустріли вкрай тривожно: довгоочікувані реформи були заморожені, молодотурецька внутрішня політика стосовно вірменів була орієнтуванням на пригнічення національної волі. Воєнні дії, що проходили в районах, де населення переважно було вірменським, передвіщали руйнування, спустошення й потоки біженців. З початком війни корінне вірменське населення, що проживало в колисці свого етногенезу й культурного розквіту – Західній Вірменії – почали обмежувати і пригнічувати в усіх сферах життя. Даний факт не міг залишатися прихованим, як і наступні гоніння й різанина. В Одесі вже наприкінці жовтня було відомо про повторну появу в турецькій Вірменії курдських розбійницьких банд, про конфіскацію урядом селянських пожитків, конфіскації в Ерерумі, Вані, Діарбекирі вірменських мануфактурних, бакалійних і галантерейних магазинів, а також частини хлібних комор. Початок урядових методів повторював застосовану Абдул Гамідом практику стосовно вірменів. Згодом почалася реалізація програми фізичного знищення вірменів. У таких умовах активізувалася діяльність вірменського Національного бюро (сформованого в Тифлісі (Тбілісі) ще наприкінці 1912р.), що стало в розглянуті роки координаційним та організаційним центром усіх вірменів Росії. Саме Національне бюро в середині жовтня 1914р. направило лист одеській вірменській громаді з проханням організувати надходження добровольчих пожертв для потреб постраждалих під час бойових дій вірмен. Паралельно в Одесу надходили свідчення про початок різанини вірменів. Резонанс громадськості не змусив себе очікувати. Становище вірменського народу в Османській імперії щодня погіршувалося, оскільки слідом за «економічними погромами» почалися фізичне переслідування й знищення вірменів. Це викликало потоки біженців, які намагалися завчасно врятуватися від смерті. Частіші, ніж зазвичай, збори одеської громади свідчать про всю серйозність ситуації, тому що, крім загальнонаціональних проблем, почали з’являтися питання місцевого значення. У стані війни з Османською імперією вірмени-турецькопіддані виявилися фактично поза законом у Росії. Так, у середині листопада 15 учнів-вірменів були відраховані з Одеського вірменського церковнопарафіяльного училища. Завдяки негайному втручанню «церковного піклування», що направило лист міністрові народної освіти, вдалося вирішити проблему. Однак до втручання Католикоса всіх вірменів Геворга V вірмени-турецькопіддані в Росії зазнали арештів. З іншого боку, одеські вірмени-портові робітники внаслідок початку війни залишилися без роботи і втратили засоби для існування. Складна ситуація та комплекс нових проблем стали передумовами для створення особливого вірменського комітету. У зв'язку з цим було вирішено організувати 30 листопада в будинку Російсько-Азіатського банку (вул. Решілєвська, 8) загальні збори вірменської громади. Оголошення про збори було опубліковане у статті настоятеля Одеської вірменської церкви протоієрея Ованнеса Чубарьяна. На зборах, у ході довгих дебатів та обговорень, було ухвалено рішення заснувати вірменський комітет, який складався б ще з двох підкомітетів – виконавчого й спостережного, по 11 осіб у кожному. До складу виконавчого комітету ввійшли: протоієрей Ованнес, купець Д.А.Попов, з родини відомих фабрикантів, громадський діяч С.М.Газієв, негоціант М.А.Бояджіан, купці А.Г.Мангікіан, А.А.Хаджм-Хачіков, а також А.Бедросов, С.Баграмянц і три робітники: А.Бедросов, О.Сосіанц, Б.Симонов. До спостережного підкомітету увійшли: директор Російсько-Азіатського банку К.А.Кальджі, почесні громадяни й купці С.І.Асвадуров і А.А.Ашиков, доктор Г.М.Назаров, академік В.Е.Таїров, купці З.А.Саркісянц, А.Є.Унаов, С.М.Вартанов, Суліханьянц, присяжні повірники Г.П.Кузанов і П.Е.Зафразов.

На перших двох засіданнях, що відбулися відповідно 2 і 4 грудня, під час розгляду поточних питань були ухвалені рішення: по-перше, орендувати в портовому районі житлові приміщення, обладнавши в них спільну кухню; по-друге, звернутися до херсонського генерал-губернатора із клопотанням дозволити збирання пожертвувань у Херсонській губернії; по-третє, замість традиційних новорічних відвідувань здійснити збирання пожертвувань. Зазначимо, що пожертви вірменами надавалися одноразово, по закінченні зборів. У свою чергу, Вірменське жіноче благодійне товариство через певні обставини направило свою діяльність на надання допомоги своєму народу. Жіноче благодійне товариство (згодом – Вірменський дамський комітет, в 1915р. було змінено юридичну назву) 7 грудня направило до Тифліса у розпорядження Національного бюро два вагони теплих речей.

Становище, в якому опинився вірменський народ в Одесі, викликало небувалий резонансом серед громадськості, що був підтверджений великою кількістю статей у пресі. Публікації свідчили про фізичне знищення вірменів. Ще одним проявом резонансу була діяльність самих одеситів щодо надання допомоги вірменському народу. Одесити нічого не шкодували для допомоги постраждалим від турецького ятагана вірменам. Вони відгукнулись на заклики, кинуті вірменськими комітетами. Так, 3 квітня вірменським комітетом було організовано збирання пожертвувань «Одеса – біженцям-вірменам», метою якого був продаж випущених квитанцій номіналом 20коп. «На червоне яєчко до світлого Великодня постраждалим вірменам». У місті проводилося читання публічних лекцій С.М. Газієва на тему «Велика війна і вірмени», збори від якого надходили в розпорядження комітету. Одним з методів збору коштів, використаним у 1915р., було видання вірменським комітетом одноденної газети, у якій були вміщені статті відомих літераторів і журналістів. Як задзначали вірмени, в цей «вірменський день» було зібрано 12 тис. карбованців. З іншого боку, необхідно відзначити винахідливість і спритність одеських вірменів у методах надання допомоги своєму народу, який опинився на межі зникнення. У приміщенні, наданому В.Е.Таїровим, Вірменський дамський комітет обладнав швальню, де працювали місцеві вірменки, які виготовляли теплий одяг і білизну, необхідні для вірменських біженців. Вірменський комітет, крім грошових асигнувань, які до кінця 1915р. перевищили 60 тис. рублів, організовував відправлення найнеобхідніших речей. Один з таких транспортів був відправлений 17 травня 1915р. Його вага складала 140пудів, переважно одягу, тютюну й галет.

Мicцева преса досить широко висвітлювала ці події, пов’язанні з вірменами. Кореспонденція, телеграми, телеграфні повідомлення, що надходили до Одеси, були настільки численними, що дозволяють простежити методику масових убивств. В одній кореспонденції з Бухареста читаємо: «Усі вірменські церкви споганені та розграбовані, а церковнослужителі повішені на канделяблях. У Константинополі уся вірменська інтелігенція заарештована й відвезена невідомо куди. Думають, просто винищена. Особливо вирізняється турецька звіряча жорстокість у способах паплюження християнських святинь, які після сплюндрування віддавали вогню. Турки полюють на священиків і вішають їх. Жінок і дітей, захоплених у церквах, де вони ховалися від турецьких звірств, заживо спалювали разом з церквами». Досить цікавими є свідчення італійського трапезундського консула Гарні – свідка геноциду: «Найяскравішими фактами життя Трапезунда за останні місяці є гоніння на вірменів. Увесь місяць я був свідком найжахливіших сцен масового побиття невинних людей, погромів, пожеж, вуличних масових розстрілів, зґвалтувань жінок, утоплення дітей». Інша кореспонденція з Афін свідчить: «Усі яри заповнені трупами. Усі вірмени у вілаєтах Сиваському, Ерзерумському, Трапезундському винищені, діти і молоді жінки віддані албанським емігрантам. Кояться невимовні звірства». Крім іноземних свідчень, у нашому розпорядженні є свідчення С.М.Газієва – секретаря Одеського вiрменського комітету і за сумісництвом уповноваженого Національного бюро у південних губерніях, який влітку 1915р. відвідав Вірменію. Після приїзду до Одеси С.М.Газієв написав про побачене кілька статей, у яких описуються: епідемія черевного тифу і дизентерії в біженських таборах, що забирають щодня до 300 життів; становище сиріт, чисельність яких перевищує 10 тисяч; зустрічі та бесіди з Католикосом усіх вірменів Геворгом V, а також наводиться загальна кількість біженців – 260 тисяч.

Тривала різанина вірменів в Османській імперії відбилися і на одеських вірменах. У першому публічному зверненні вірменів «До населення Одеси», опублікованому 27 і 28 вересня в «Одесском листке» і «Южной мысле», виголошено заклик допомоги. Аналогічне звернення з’явилося 1 грудня. В ньому зазначена адреса штаб-квартири – Пушкінська, 57 ( будинок А.А.Хаджи-Хачікова) і список речей, що приймаються. Звернення вірменів до одеситів із закликами допомоги пояснюються виснаженням засобів самих вірменів, викликаним припливом вірменських біженців до Одеси. В період 1915-1916рр. до міста через Румунію і Болгарію прибули близько 3.500 біженців-вірменів. При перегляді метричних книг вірменської церкви за 1914-1919рр. записів з формулюванням «турецький вірмен», «турецькопідданий», «турецькопідданий, який переселився до Одеси» у десятки разів перевищують зареєстрованих місцевих вірменів. Нові труднощі, викликані геноцидом, зобов’язали вірменів займатися благоустроєм біженців. Спочатку вірменським комітетом було адресовано генерал-губернаторові клопотання про дозвіл перебування в місті біженців. Після встановлення легітимності перебування біженців вірменський комітет завдяки 5-тисячному пожертвуванню Д.А.Попова організував медичне обстеження вірменів і надав їм допомогу. Внаслідок цього деякі вірмени були взяті на роботу на підприємства вірменських фабрикантів.

Хотілося б звернути увагу на організоване 1916 р. з ініціативи В.Е.Таїрова збирання пожертвувань для викупу вірменів з полону, що склав 2.000 карбованців. Для наочності зазначимо, що ціна звільнення одного полоненого вірмена складала 1 турецьку ліру, рівну (відповідно до курсу) 18 карбованцям.

У діяльності вірменських комітетів у роки геноциду виняткове місце за значенням посідало видання журналу «Вірмени і війна», присвяченого вірменським проблемам, викликаним геноцидом. Журнал видавався в друкарні «Вісника виноробства», за сприяння В.Е.Таїрова. Редактором журналу був С.М.Газієв. Перший номер журналу був випущений у березні 1916р., а загалом було видано 12 номерів. Останній номер вийшов у лютому 1917р. Необхідність та актуальність журналу підтверджують опубліковані матеріали із Західної Вірменії, Кавказького фронту,  про діяльність вірменських комітетів, чисельність біженців. Широкою була аудиторія журналу, передплатники якого мешкали навіть в Італії. Журнал «Вірмени і війна» разом з московським журналом «Вісник Вірменії», що видавався із січня 1916р. до квітня 1918р., були єдиними виданнями в Росії даного роду.

Діяльність вірменських комітетів у розглянуті роки досить вагома, оскільки державних грошей украй не вистачало на забезпечення біженців усім необхідним. Про це ще в січні 1915р. у листі міністру закордонних справ С.Д.Сазонову повідомляв член Державної Думи Пападжанов. Зокрема, він зазначав, що вірменські товариства більше не в змозі розміщувати біженців, і просив негайно виділити на це зі скарбниці 1 млн. карбованців.

Однак треба звернути увагу на такі нонсенси в питанні ставлення до геноциду. Під час різанини в Османський імперії, крім масових убивств, відбувалося також заплановане грабування вірмен. Його результатом стала сума в кількасот мільйонів золотих марок. Ці гроші у 1916р. молодотурки відправили до Німеччини. З них 100 мільйонів були вкладені в порядку депозиту своєї валюти. Цей внесок після укладення перемир’я був конфіскований Антантою. Виникає цікаве питання: чому ці гроші досі не повернені пограбованому народові? Ще більш незрозумілою є позиція США, які до сьогодні офіційно не визнали геноциду, хоча ще в середині вересня 1915р. Вашингтон доручив своєму послові у Константинополі Моргентау повідомити міністру закордонних справ таке: «Якщо Туреччина не припинить вбивства вірменів, то будуть розірвані дружні відносини між Сполученими Штатами та Туреччиною». Найбільш парадоксальними виступають рішення Стамбульського військового трибуналу 1919р., який своїм вироком висловив осуд винних у депортації, різанині й пограбуванні вірменів, засудивши останніх до смертного вироку, і сучасне ставлення Туреччини до питання. В такому становищі треба погодитися з турецьким істориком Т.Ачкамом, який стверджує, що звільнення новою анкарською владою засуджених Стамбульським військовим трибуналом є фактично вираженням свого ставлення до геноциду, і рішення нової влади доводить зв’язок зі злочинцями.

Внаслідок геноциду 1,5 мільйона вірменського населення було винищено. Було знищено більшість споруд матеріальної культури. Про це свідчать численні документи, матеріали і докази, в тому числі матеріали одеської періодичної преси. В Російській імперії чисельність біженців, що знайшли порятунок, досягла 600 тисяч. Вони виявилися на межі смерті, оскільки виділених царським урядом коштів було вкрай обмаль. Вони не могли покрити нестатки знедолених вірменів, які залишилися без даху. Вірменський народ, втягнений проти своєї волі у війну, в інтересах великих держав фактично виявився заручником історичного процесу – геноциду, необхідного молодотуркам у політичних цілях. У Росії вірмени, які дивом уціліли, опинилися на межі існування – ось реалії історії вірменського народу 1915-1917рр. Лише завдяки діяльності вірменських комітетів у Росії та вірменських колоніях Європи й Америки стало можливим забезпечення біженців. І в даний украй важкий процес одеська вірменська громада зробила свій внесок допомоги. Регіональний розгляд питання дає можливість вивчати раніше невідомі сторінки, а також розкриває зовсім інший бік проблеми – суспільний резонанс і реакцію людей на масові злочини.

 
Давід ДАВТЯН

Эксперт-аналитик

Информационно-аналитический центр ANALITIKA.at.ua
Категория: Аналитика | Просмотров: 1839
Календарь новостей
«  Апрель 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Поиск
Ссылки
Статистика
PanArmenian News.am Noravank.am Деловой Экспресс Настроение Azg
Любое использование материалов сайта ИАЦ Analitika в сети интернет, допустимо при условии, указания имени автора и размещения гиперссылки на http://analitika.at.ua. Использование материалов сайта вне сети интернет, допускается исключительно с письменного разрешения правообладателя.

Рейтинг@Mail.ru