фото з приватного архіву Алєкяна

Вірменський художник Ара Алєкян у своїй майстерні

Вірменський професійний скульптор Ара Алєкян зварює свої скульптури з металобрухту. Здебільшого із заліза народжуються образи живих тварин, але часом автор створює й постаті людей

Через великі розміри оригінальні роботи 49-річного художника Ари Алекяна прикрашають переважно вулиці Єревану, а не місцеві галереї. І автор дуже з того тішиться – чимало місцевих мешканців та гостей столиці можуть торкнутися до них руками, роздивитися деталі й, звісно, сфотографуватися. А зарубіжні колекціонери – придбати скульптури, приміром одну з них виявив бажання купити український бізнесмен, прізвище якого Алєкян не розголошує.

Аро, як народилася  ідея «ліпити» з металобрухту тварин?

Я майструю не лише тварин, роблю також скульптури людей. У центрі Єревану стоїть моя скульптура Адама. А сам задум з’явився у 1987 після закінчення Єреванської державної академії мистецтв. Спочатку я виконував композиції з дроту, вони були тоненькі й невеликі. З бронзи подібні скульптури робити було важко й згодом я уявив їх по-іншому, з металобрухту.

Де Ви берете матеріал?

В автомайстернях, пунктах металобрухту. Вони обходяться майже за безцінь, хоча деякі деталі та запчастини я купую, але вони недорогі. Для скульптури підходить будь-яке залізо, аби лиш воно зварювалося. А ще під час вибору матеріалу мене цікавлять його форми, тобто, обираючи залізо, я дивлюсь на нього як на майбутню скульптуру.

А скільки часу йде на виготовлення однієї скульптури?

Майже півроку, бо це дуже важка робота, й свої витвори я виготовляю без ескізів. Спочатку я уявляю скульптуру повністю, а потім її «ліплю». Свого першого залізного коня я зробив у 1995 році, а роком пізніше – другого. З першин конем пов’язана цікава історія. Вірменські митці проводили акцію, під час якої мого коня обмотали старими радянськими газетами й підпалили, що символізувало відродження незалежної Вірменії, початок нової ери для країни.

Я знаю, що у Єревані поруч з кінотеатром Москва стояла скульптура залізного буйвола. Втім, зараз її немає. Куди вона поділась? 

Буйвола хоче придбати один бізнесмен, до речі, він з України, більше нічого не можу про нього сказати. Так само, як і про ціну цієї скульптури, це секрет. Зараз біля цього кінотеатру стоїть кінь та 3-метровий павук, в іншому місці Єревану розмістилися металобрухтові риба та носоріг. 

У якому жанрі виконані ваші роботи? 

Не можу сказати, бо не знаю. Я їх роблю від душі. Одні кажуть, це поп-арт, інші —сюрреалізм.

Наскільки вірмени цікавляться образотворчим мистецтвом?

Скульптура коштує дорого, її не можна, побачивши вперше, одразу купити, тим паче мої. Згодом, можливо, таке й буде. Мої скульптури купують італійці, французи, росіяни. У Вірменії об’єкти образотворчого мистецтва можуть дозволити собі лише заможні люди, але у них немає смаку та достатньої освіти, щоб розбиратися у справжньому  мистецтві.  Натомість інтелігентні люди, які дуже цінують й шанують мистецтво, бідні, у їхніх кишенях пусто.

А на скільки держава підтримує культуру?

Мене вона ніяк не підтримує. Кажуть, що існує державна культурна політика, але я не знаю, яка вона (сміється).

Аро, що Вас надихає на створення скульптур?

Поруч зі мною стоїть дружина, її звати Лоліта. Вона чує нашу розмову й радить назвати себе на роль музи. 

А чи є у вас учні?

Ні, бо під час виготовлення своїх скульптур я використовую зварку, від чого псується зір. Часом до мене приходять на практику студенти Єреванської художньої академії. Їм подобаються мої роботи, їх цікавить процес виготовлення скульптур з металобрухту.

Чи берете  участь у міжнародних художніх виставках?

Мої роботи оцінюються у місцевих конкурсах. Щоб потрапити на міжнародний мистецький конкурс, потрібно самому попрацювати над цим, приміром, пошукати інформацію в Інтернеті, показати свій доробок. Я цього ще не робив.

Де вам цікавіше виставлятись: у галереї чи на вулиці? 

Хороше запитання. У галереї мої вироби побачить кілька, ну максимум сотня людей, а на вулиці значно більше. Причому люди можуть їх помацати, добре роздивитися, сфотографуватися поруч. 

Кого з українських скульпторів Ви знаєте?

Нікого, я пам’ятаю радянських скульпторів, серед яких були грузини, молдавани, українці. У ті часи митці ліпили тільки в жанрі соцреалізму, потім, коли Союз розвалився, художники зіткнулися з проблемою самовираження, знаходження чогось свого. Я на пальцях можу порахувати вірменських скульпторів, які змогли знайти себе у мистецтві.

А чи є у залізі душа?

Звісно, у всього на землі є душа, її потрібно лиш відчути.

Новинар Ольга Жила