У 1835 р. вступив до монастиря домініканців у Підкамені біля Бродів, де отримав друге ім’я – Садок. Пізніше продовжував навчатись богослов’я та закінчив монастирську філософсько-богословську школу (Studium Domesticum pro religiosis).

У 1839 році став професором біблійних наук у філософсько-богословській школі. У 1842-1845 рр. виконував обов’язки катехита у звичайній школі у Жовкві, яка належала домініканцям. У Жовкві ж став помічником настоятеля монастиря. На короткий термін повернувся до Львова, звідки на початку 1846 р. переїхав до Тисмениці, де виконував функції настоятеля та адміністратора парафії.

У 1848 р. під час Весни Народів був у Тисмениці головою Народної ради та мировим суддею. У 1851 р. повернувся до Львова, де знову став професором у Studium Domesticum. У 1853-1857 рр. був спеціальним радником капітули провінції. У 1855 р. на короткий час був призначений настоятелем у Підкамені, натомість упродовж багатьох років був прокуратором монастиря. У Підкамені прожив до кінця свого життя. За взірцеве проповідництво монастир надав йому титул генерального проповідника (praedicator generalis). Жив Баронч дуже аскетично, майже ніколи не виходячи з келії. З дозволу духовної влади навіть Святу Літургію відправляв у келії.

Він майже вповні присвятив своє життя науковій діяльності. У 1858 р. став членом-кореспондентом Краківського наукового товариства (пізніше – членом Академії прикладних наук). Про визнання його наукових досягнень свідчить наданий йому у 1863 р. ступінь магістра святої теології. Автор монографій польською мовою з історії українських міст Бродів, Бучача, Жовкви, Станіслава, Тисмениці та інших, у яких подано важливий фактичний матеріал. Видав збірку українських казок і приказок. Крім того, Баронч опублікував «Життєписи славних вірмен у Польщі» (1856), «Нарис вірменської історії» (1869) та кілька праць з історії орденів бернардинців і домініканців.

Давид Абрагамович був одним з найвідоміших парламентаріїв австрійської доби: у Галицькому сеймі засідав у 1869-1914 рр., у Райхсраті – упродовж 1875-1918 рр. Варто зауважити, що до Сейму його вперше обрали 1867-го, але оскільки, згідно із законодавством, посол не міг мати менше тридцяти років, то він мусив чекати до 1869 р. 1897 р. – віце-спікер і спікер Палати Послів. 1906-го – президент «Кола польського», 1907-1909 рр. – міністр Галичини. Цісар відзначив Абрагамовича кріслом у Палаті Вельмож, проте той не проміняв на нього свій мандат. Граф також обирався віце-президентом Галицького рільничого товариства, упродовж 25 років очолював Львівську повітову раду.

Завдяки здобутому авторитету 1897 року Давида Абрагамовича обрали віце-спікером, а невдовзі – спікером Палати Послів. Граф заснував Бурсу Абрагамовичів у Львові, яка була значним навчальним закладом для талановитої незаможної молоді.

Т. Торосевич народився у Станіславі у вірменській родині, яка осіла у цьому місті ще від часів його заснування. Серед предків Теодора були купці й ремісники, члени міської ради. 1805 року він закінчив гімназію, яка на ті часи давала ґрунтовні знання й високу освіту. Того ж року вступив на практику до аптеки у Львові. У системі освіти, запровадженій в Австрійській імперії, це була нормальна форма навчання, яка тривала від 5 до 15 років. Тільки після відповідної практики кандидати мали можливість вступити до університету. Практичні знання у львівській аптеці Т. Торосевич засвоював до 1811 року, після чого вступив до Віденського університету, який закінчив у 1815 році, отримавши диплом медично-хірургічного відділення.

Малював численні портрети й картини на українську тематику, в яких зображував народний побут, обряди й традиції. Серед відомих полотен – «Похорон гуцула», «Свято на Подолі».

Аксентович народився в угорському місті Браши. У 1879-1882 навчався в Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені. Свою кар'єру художник розпочав у Парижі з копіювання робіт Тиціана і Ботічеллі. У Франції він жив до 1895 року, часто виїздив до Лондона та Рима, де були написані його перші жіночі портрети.

У 1894 році він почав співпрацювати з Войцехом Косаком та Яном Стікою у роботі над «Рачлавською панорамою» – однієї з найбільших панорамних картин в історії польського мистецтва. У наступному році Аксентович переїхав до Кракова, де став викладачем у місцевій Академії мистецтв.

Майстер брав активну участь у пропаганді мистецтва й ремесел. У 1897 р. він заснував консерваторію для жінок і незабаром після цього став одним із засновників громади «Штука» (Sztuka), членами якої були такі відомі польські художники, як Юзеф Челмонський, Юліан Фалат, Яцек Мальчевський, Юзеф Мехоффер, Ян Станіславський, Влодзимир Тетмайер, Леон Висцольковський та Станіслав Виспянський.

У 1910 році Аксентович став ректором Академії мистецтв, а з 1928 року був також почесним членом ради громади Zасhеtа. Тигран АВАКЯН, Analitika.at.ua